ФАРМАЦІЯ (грец. pharmakon < лат. pharma — ліки; англ. Pharmacy) або лікознавство, фармацевтика — науково-практична господарська діяльність з пошуку, синтезу активних і допоміжних речовин, створення, вивчення фармакологічної дії, виробництво ліків у промислових і аптечних умовах; забезпечення контролю їх якості, планування, організації та економіки, менеджменту та маркетингу, інформації та освіти, а також забезпечення раціонального та безпечного застосування ліків і використання виробів медичного призначення. Можливе і таке визначення: Ф. — сукупність взаємопов’язаних складових науково-практичних напрямків (освітнього, наукового, виробничого та соціально-правового характеру) стосовно ліків, а саме: дослідження фармацевтичного ринку, пошук і отримання вихідної сировини, створення, виробництво, вивчення фармакологічної дії, реалізація ЛП і виробів медичного призначення, забезпечення контролю їх якості та стандартизації; вивчення історії, організаційних питань оптимізації кадрових, матеріальних, фінансових, інформаційних ресурсів та підготовки фармацевтичних кадрів. Ці визначення розкривають всебічний зміст фармацевтичної діяльності (див. Фармацевтична діяльність) та значущість галузі зі своєчасного забезпечення в необхідній кількості якісними та доступними ліками споживачів у системі охорони здоров’я та економіці країни (див. Фармацевтична логістика). Термін «Ф.» має давню історію. Вперше зустрічається в єгипетському папірусі як епітет бога Тота у вигляді «Фарма-кі», що означає «захисник, рятівник, охоронець або той, що дарує зцілення». Греки, які навчалися у єгиптян мистецтву лікування, створили з цього кореня свій термін — «фармакон», що означало ліки або отрута. У стародавньому Римі спеціалісти лікарської справи мали звання, які в основі мали корінь «фарма» (фармакеіс, pharmaceute, pharmacopole та багато інших). Подальший розвиток Ф. тісно пов’язаний з розвитком суспільства і наповнюється новим змістом. Зазвичай усі різнопланові напрямки науки і практики Ф. пов’язані з ліками, а тому в основі назв мають корінь «фарма» або «фармако», напр., фармакогеноміка, фармакогнозія, фармакоекономіка, фармакодинаміка, фармакокінетика, фармацевтична хімія, фармакоангіографія, фармацевтична технологія, фармакологія, фармакотерапія, фармакопея та багато інших, а спеціалісти в галузі Ф. називаються фармацевтами. До Ф. належать заводи, фірми, лабораторії, що виготовляють фармацевтичну продукцію, лабораторії з контролю якості ліків; установи, що вирощують, збирають і переробляють ЛР на ЛРС; наукові центри, науково-дослідні інститути, навчальні заклади, дистриб’юторські установи, аптеки, аптечні склади (бази) та інші структурні підрозділи галузі.
Ф. завжди мала особливе (соціальне) значення у виробничій діяльності людства, розглядалася як комплекс наук і, перш за все, хімічного та медико-біологічного напрямків, адже розвивалася разом з ними, використовуючи їх надбання. Вона завжди була чутливою до нових соціальних сплесків, які спостерігалися при започаткуванні нових наукових напрямків і дозволяли краще зрозуміти питання, пов’язані з виробництвом та підвищенням ефективності фармакотерапії (див. Біологічна фармація). Упродовж століть Ф. і медицина формувалися як взаємозалежні складові охорони здоров’я, загальної історії й культури різних народів, тому вимагають узагальнення й осмислення у світлі новітніх наукових надбань. «Початок Ф. бере із сивої давнини, і тільки на підставі розкопок, археологічних, етнографічніх та інших даних можна судити про те, що відбувалося в ті, такі віддалені від нас часи» (Г.П. Півненко, 1962). Важко стверджувати, що стало відомо людству першим — ліки чи медицина. В.П. Калашников (1954) з цього приводу наголошує: «Можна без перебільшення сказати, що Ф., тобто уміння вишукувати і готувати ліки, в минулому передувало медицині». Але це не є детермінантою, тому що в історичному аспекті прослідковується взаємопроникнення та мобільність у спрямованості цих напрямків, і в кожну історичну епоху це питання вирішувалося по-різному, нерідко залежно від сукупності моральних, соціальних та психологічних норм і цінностей та рівня розвитку суспільства. Адже Ф. до цього часу притаманні «відголоси» минулих часів храмової медицини, стародавніх культур (єгипетської, китайської, тибетської, грецької, римської), алхімії, ятрохімії та інших шкіл більш пізніших часів. Питання лікознавства в кожний певний час усвідомлювались і вирішувались по-різному, але завжди сприяли накопичуванню знань та поступовому переходу від емпіричних до наукових методів виготовлення й більш раціональному використанню ліків (див. Ліки). Про це свідчить довгий шлях, який пройшла Ф. з часів видатних учених минулого (Гіппократа, Клавдія Галена, Авіценни, Парацельса та багатьох інших), які були водночас філософами, лікарями, фармацевтами та заклали основи високих етичних принципів охорони здоров’я, зробили відчутні кроки до наукового пізнання процесів виготовлення та застосування ліків: від «зелейних лавок» на Русі до відкриття аптек, виникнення наукових шкіл, створення сучасної фармацевтичної галузі. Майже до ХІХ ст. виготовлення й удосконалення ліків зосереджується в аптеках. Аптеки поступово стали центром науки та освіти, де зробили свої відкриття Т.Є. Ловіц (Росія), К. Шеелє (Швеція), Луї Ніколя Вокелен і П’єр Жозеф Пеллет’є (Франція), Йоган-Варфоломей Тромсдорф (Німеччина) та багато інших учених із світовим іменем, а їх відкриття високо цінуються нащадками. Хімічні лабораторії при аптеках одночасно були місцем підготовки аптечних кадрів (див. Фармацевтична освіта). Однак у різних країнах Ф., як специфічний напрямок, формувалася різнопланово. Так, її розвиток у Росії суттєво гальмувався аграрним характером народного господарства, повільним розвитком промисловості, особливо хімічної, низьким рівнем споживання ліків тощо. На відміну від країн Європи, де функціонували і розвивалися наукові школи, в Росії вони закривалися навіть на початку їх організації при університетах. Плідна діяльність фармацевтів у галузі аналітичної та фармацевтичної хімії дала підставу Ю. Лібіху про цей час заявити: «Викладання експериментальної хімії в університетах прийшло в крайній занепад, але воно було утримане на певній висоті тільки працями високодосвічених аптекарів». Формування Ф. як самостійної дисципліни відбулося лише у XVIII ст., «…коли минулу історію з її численними переплутаними теоретичними знаннями було відокремлено, упорядковано і приведено в причинний зв’язок» (К. Маркс, Ф. Енгельс). Кінець XVIII ст. і початок ХІХ ст. можна характеризувати як епоху повного становлення наукової Ф. в Росії. В цей час було створено перші настанови з фармакогнозії та фармацевтичного аналізу; працювали видатні російські вчені М.В. Ломоносов, Н.М. Максимович, В.М. Севергін, Т.Є. Ловіц, О.О. Іовський, О.П. Нелюбін, Д.І. Менделєєв та інші. ХІХ та ХХ ст. характеризуються розвитком зарубіжних та вітчизняних університетських наукових шкіл, відкриваються перші фармацевтичні кафедри (Ерфурт — 1795 р., Санкт-Петербург — 1798 р., Тарту — 1800 р., Париж — 1803 р., Харків — 1805 р.), відбувається подальший розквіт технологічної науки, хіміко-фармацевтичної промисловості та стандартизації продукції. Проте кустарне виготовлення ліків в аптеках з його товарознавчою доктриною зберігалось майже до середини ХХ ст. (див. Біологічна фармація).
Незважаючи на багаті традиції й давню історію, Ф. в напрямку теорії та практики виробництва ліків протягом минулого століття пережила другу молодість і характерний для цього періоду бурхливий розвиток, зумовлений створенням власної виробничої та науково-дослідної бази. Створення мережі наукових фармацевтичних інститутів, наукових фармацевтичних шкіл у Ленінграді, Москві, Харкові, Києві та інших містах, запровадження вчених звань і ступенів фармацевтичних наук, упровадження в медичну практику високоактивних фармацевтичних субстанцій та широкого асортименту допоміжних речовин, використання високоточної й чутливої аналітичної апаратури, відкриття феномену терапевтичної нееквівалентності ліків (див. Біоеквівалентність) сприяло формуванню нових наукових напрямків (біотехнологія, нанотехнологія, фармакогеноміка, хронофармакологія, фармакотерапія, фармакокінетика, промислова екологія та ін.), які докорінно змінили погляд на ліки та їх фармакотерапевтичну дію, наповнили біологічним змістом технологічні процеси виробництва ліків (див. Біологічна фармація), дозволили досліджувати вплив різних чинників на рівень доступності та ефективності фармацевтичної допомоги населенню. Усе це разом зумовило необхідність створення не тільки сучасної потужної фармацевтичної промисловості, незалежної від хімічної індустрії, але й високопродуктивного обладнання та науково-дослідної аналітичної апаратури, яка починає вироблятися безпосередньо на ФП. Розвивається законодавча база Ф. — підґрунтя всебічної стандартизації (див. Стандартизація) виробництва продукції відповідно до міжнародних стандартів; зміцнюються зв’язки з іншими країнами та ВООЗ. Усе це свідчить про становлення Ф. як самостійної фармацевтичної галузі (див. Фармацевтична галузь) у системі охорони здоров’я. Найбільш успішно розвиваються напрямки фармацевтичної промисловості, які використовують новітні економічні (енергозберігаючі, безвідходні) та інформаційні технології (див. Фармацевтична технологія), що базуються на логістичних підходах управління ресурсами (див. Логістика фармацевтична) та переході до всебічного впровадження систем управління якістю (див. Система управління якості) фармацевтичної продукції та послуг, а також технологій, що запобігають забрудненню повітряного та водного басейнів шкідливими промисловими викидами.
Останнім часом на фармацевтичному просторі прослідковуються закономірні зрушення, а саме: вплив на виробництво ЛП нових наукових напрямків, напр. нанотехнології (див. Нанотехнології), біотехнології, фармакогеноміки (див. Фармакогеноміка) та ін.; особливо активізується напрямок покращання якості ЛП та уникнення ризиків при їх виробництві та застосуванні як на міжнародному, так і на регіональному рівнях; злиття фірм — виробників ЛП у великі концерни та одночасне зменшення кількості оптових фірм з їх реалізації; зростає ринок безрецептурних ліків і ДД, а також ринок ветеринарних препаратів, на який все активніше виходять авторитетні світові виробники ЛП.
Інтенсивне розширення асортименту ЛП на фармацевтичному ринку (див. Фармацевтичний ринок) сприяє розвитку організаційно-економічних досліджень, маркетингу і менеджменту (див. Менеджмент та маркетинг у фармації, Фармакоекономіка) та способів надання інформації. Попит на ЛП, який постійно підвищується, зумовлює розвиток їх виробництва, стимулює збільшення інвестицій в наукові дослідження та модернізацію виробничої бази підприємств, що, у свою чергу, поставило питання підготовки і насиченості ФП кваліфікованими кадрами. Вже у 60-ті роки ХХ ст. об’єм інвестицій в науково-дослідну роботу, професійний рівень наукових кадрів та практичних працівників з вищою освітою стає візитною карткою кращих фармацевтичних фірм та визначає їх конкурентоздатність на ринку ліків. Розвиток виробництва препаратів в Україні та країнах СНД мав свою специфіку (див. Фармацевтична промисловість). У кінці ХХ ст. промислове виробництво ліків стає домінуючим, що перетворює аптеку з великою кількістю висококваліфікованих кадрів на компетентного консультанта та посередника між виробниками ліків і їх споживачами (див. Аптека). Це, у свою чергу, сприяє істотним змінам у навчальних програмах підготовки та перепідготовки фармацевтів з вищою освітою. З 1992 р. в Україні розпочато підготовку фармацевтичних кадрів для всіх сегментів фармацевтичної галузі (див. Фармацевтична освіта).
Ф. посідає гідне місце в суспільстві дуже давно. Сьогодні Ф. лишається найстабільнішою галуззю, що динамічно розвивається в українській економіці — це визначається соціальною значущістю фармацевтичної продукції. Можна впевнено прогнозувати, що ринок фармацевтичної продукції і в майбутньому збереже свої позиції.
Історія фармації України / Р.В. Богатирьова, Ю.П. Спіженко, В.П. Черних та ін. — Х., 1999; Півненко Г.П. Аптечна технологія ліків. — К., 1962; Мнушко З.М., Діхтярьова Н.М. Менеджмент та маркетинг у фармації. Ч. 1. — Х., 2007; Ч. 2. — Х., 2008; Немченко А.С., Панфілова Г.Л., Котвіцька А.А., Хоменко В.М. Сучасні організаційно-економічні напрямки формування національної лікарської (фармацевтичної) політики: термінологія, наука, освіта / Матеріали науково-практ. конф. «Формування національної лікарської політики за умов впровадження медичного страхування: питання освіти, теорії та практики. — Х., 2008; Посилкіна О.В., Сагайдак Р.В., Громовик Б.П. Фармацевтична логістика. — Х., 2004; Резолюция по докладу И.И. Левинштейна «Принципы и основы фармобразования и его перспективы» // Весник фармации. — 1925. — № 1–2; Управління фармацією / В.М. Толочко, І.В. Міщенко, Д.Л. Великий та ін. — Х., 2004; Фармацевтичні та медико-біологічні аспекти ліків / І.М. Перцев, О.Х. Пімінов, М.М. Слободянюк та ін. — Вінниця, 2007; Черних В.П. Концептуальні аспекти реформування фармацевтичної галузі // Вісник фармації. — 2001. — № 4; Энциклопедический словарь аптечного работника / Ред. коллегия В.П. Калашников, И.И. Левинштейн, А.К. Мельниченко и др. — М., 1960.